ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
Спочатку трохи про медичне. Попри всю різноманітність вроджених і рано придбаних захворювань і ушкоджень опорно-рухового апарату у більшості цих дітей спостерігаються схожі труднощі. Провідним в клінічній картині є рухове порушення (затримка формування, недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій). Більшість дітей з порушеннями опорно-рухового апарату складають діти з церебральними паралічами (89%). 12% - це діти з такими вродженими порушеннями опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошия, клишоногість та інші деформації стоп, аномалії розвитку хребта (сколіоз), недорозвинення або порушення розвитку кінцівок.
Рухові розлади поєднуються з особливостями у розвитку сенсорних функцій, пізнавальної діяльності, що пов'язано з органічним ураженням нервової системи і обмеженими можливостями пізнання навколишнього світу. Дуже часто відзначаються мовні порушення, які мають органічну природу і поглиблюються дефіцитом спілкування. Тому поряд з лікувальною і соціальною допомогою основна частина дітей з руховими порушеннями потребує також в психолого-педагогічної та логопедичної корекції. Решта дітей, як правило, не мають особливостей у розвитку пізнавальної діяльності і не вимагають спеціального навчання і виховання. Але всі діти з порушеннями опорно-рухового апарату потребують особливих умов життя, навчання.
До таких дітей потрібен індивідуальний підхід і охоронний режим: їм протипоказані тривалі фізичні навантаження, вони швидко перевтомлюються, скаржаться на біль в ногах, спині.
Діти з особливостями психофізичного розвитку в силу наявних порушень, як правило, виявляються в групі людей, що зазнають труднощів у соціальній адаптації. Для таких дітей характерна низька працездатність, підвищена стомлюваність, рухова незграбність, відсутність концентрації уваги, більше 30% дітей 4-7 років занадто активні, з агресивними реакціями, збудливі. Таким дітям важко вислухати інформацію до кінця, виконати завдання правильно і чітко. Уже після трихвилинного сидіння за столом вони відчувають дискомфорт, незручність, часто відволікаються і не можуть до кінця виконати завдання.
У роботі дітьми з порушеннями ОРА важливу роль відіграє емоційний настрій дітей на заняття, їх бажання активно працювати, здатність проявляти вольові зусилля для досягнення мети. У закладі дошкільної освіти передумови до успішної соціальної адаптації дітей формуються за допомогою:
• створення розвивального середовища,
• організації роботи з сім'єю,
• побудови доброзичливих відносин між педагогами та дітьми,
• реалізації загальноосвітніх і спеціальних програм.
Метою інтегрованої освіти в ЗДО є створення умов для соціальної адаптації дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, надання педагогічної, медичної, психологічної, логопедичної та соціальної допомоги.
Робота з дітьми будується на основі продуманого чергування фізичних і інтелектуальних навантажень, різних видів і форм діяльності. Час, відведений для освітньої діяльності дитини, розумно співвідноситься з достатнім часом для відпочинку, розслаблення, релаксації, задоволення особистих планів і інтересів.
Основне завдання у взаємодії з сім'єю - формування у батьків доброго, оптимістичного погляду на майбутнє дитини. Найчастіше при виявленні захворювання або порушення опорно-рухового апарату у дитини в дитячому або ранньому віці зусилля батьків спрямовані переважно на розвиток і корекцію порушених рухових функцій, тобто на відновлювальне лікування. Це відбувається тому, що одні батьки, хоча і помічають деякі особливості психічного та мовного розвитку дитини, не поспішають звертатися до спеціальних педагогів, логопедів, психологів. Інші вважають, що психічний і мовний розвиток вирівняється після того, як малюк буде вилікуваний або доб'ється великих успіхів в руховому розвитку. Треті вважають, що хвороба завжди накладає відбиток на психіку, поведінку дитини, і це неможливо змінити.
Часто в сім'ях, де виховується дитина з порушенням опорно-рухового апарату, складаються складні внутрішньосімейні взаємини. У таких сім'ях, як правило, розвивається специфічний вид взаємин, коли хвора дитина стає «епіцентром» життя всієї родини. У більшості сімей спостерігається симбіотичний зв'язок з дитиною, що виявляється в прагненні батьків задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей. Батьки відчувають нервово-психічне і фізичне навантаження, напругу, тривогу і невпевненість щодо майбутнього їхньої дитини. У повсякденному житті батьки таких дітей стикаються з безліччю проблем, і, безумовно, потребують психологічної допомоги та підтримки.