Роль учителів та школи в допомозі дітям
з гіперактивністю
Синдром дефіциту уваги та гіперактивність (СДУГ) часто не має жодних візуально помітних порушень, і поведінка дитини сприймається як особливість характеру чи недостатність виховання. Насправді, гіперактивність зумовлена фізіологічно – порушенням функціонування ланцюгового зв’язку між лобовою часткою кори головного мозку та базальними гангліями, які беруть участь у здійсненні вищої нервової діяльності, зокрема процесах мислення, вираження емоцій та навчанні. Така дитина не має змоги впливати на власну поведінку лише своїм бажанням. Вона потребує поведінкової допомоги, а іноді й медикаментозної корекції.
Діти з ГРДУ (гіперактивний розлад та дефіцит уваги) відрізняються підвищеною імпульсивністю, порушенням уваги та зниженням здатності до самоконтролю. Але встановлення будь-якого діагнозу – прерогатива медиків. Вчителі першими можуть звернути увагу на особливості поведінки дитини, адже СДУГ частіше діагностується в початковій школі, аніж у дошкільних закладах.
Складнощі можуть виражатися в:
• надмірній моторній активності. Така дитина постійно в русі, який, на перший погляд, її не втомлює, але може дратувати інших;
• порушеннях уваги. Дитина не має фізіологічної можливості втримати увагу, щоб завершити розпочату справу;
• емоційній недорозвиненості (імпульсивності). Це вирішальний чинник у встановленні діагнозу й та риса, за яку найбільше засуджують людей із ГРДУ, адже вона обумовлює те, що вони можуть діяти безсвідомого контролю під впливом обставин чи емоцій.
НАСЛІДКИ НЕКОРИГОВАНОГО СДУГ
поведінкові проблеми. Те, що найбільше турбує дорослих, оскільки такі діти здебільшого не здатні контролювати свої поведінку та реакції. Батьки постійно перебувають у стані стресу й також часто потребують допомоги;
негативні реакції оточення. Дитину постійно засуджують, адже візуальних особливостей вона не має, а отже – її поведінка розглядається переважно як особливість характеру та виховання;
низька самооцінка. Дитина чує негативні відгуки про себе, що призводить до зниження самооцінки. Тому їй вкрай важлива підтримка близьких дорослих та вчителів. Обов’язково потрібно чітко розрізняти поведінку дитини та її особистість, даючи оцінку чи коментар виключно до певної її дії;
низький рівень прагнень. Постійне засудження та применшення позитивних рис і досягнень нівелює природну цікавість до вивчення нового, дитина перестає цікавитися амбітними цілями, не будує планів, адже “кому ти такий треба”;
труднощі з навчанням. Гіперактивність не дає можливості зосередитися на навчанні, і коли поруч немає дорослого (вчителя), дитина втрачає цікавість до навчання, а її успішність падає;
дефіцит комунікативних навичок. Люди з гіперактивністю дуже “незручні” в колективі, тому часто трапляється так, що вони можуть залишитися в комунікаційному вакуумі чи стати об’єктами жартів та насмішок;
вторинні соціальні та навіть психіатричні проблеми. Засудження та нерозуміння з боку колективу й суспільства призводить до того, що подібні проблеми для людей зі СДУГ у дорослому віці стають радше правилом, аніж винятком.
ЯК УЧИТЕЛЮ ПРАЦЮВАТИ З ГІПЕРАКТИВНОЮ ДИТИНОЮ
Варто розібратися з особливостями діагнозу та зрозуміти, які процеси відбуваються в мозку дитини зі СДУГ. Як свідчить практика, критика та покарання в роботі з гіперактивними дітьми не лише не приносять користі, але й можуть призводити до негативних наслідків у довготривалій перспективі. Як і для більшості інших емоційно-психологічних порушень, тут кожен випадок – індивідуальний.
Принципи роботи з дітьми, які мають гіперактивний розлад:
похвала (збільшити кількість похвали та додати конкретики - “це тобі особливо вдалося”, а не просто “молодець”, “пишаюся, як тобі вдається”);
мінімальна кількость критичних зауважень (зменшити кількість критичних та пасивно-агресивних зауважень - “ти знову…”, “що з тебе виросте?”;
уважне ставлення.
Педагогу потрібно пам’ятати, що саме він в початкових класах, формує думку дитини про себе, а також колективне ставлення до кожного члена групи, тобто прямо впливає на формування самооцінки кожної дитини.
Зауваження та навіть покарання допускаються, але повинні відбуватися лише в тому випадку, коли вчитель перебуває в збалансованому, впевненому та спокійному емоційному стані.
Діти зі СДУГ також мають проблеми із формуванням навичок спілкування – як індивідуальних, так і в групі. Тож учителю варто долучати дитину до групових активностей та комунікації, а також приділяти увагу індивідуальному спілкуванню з нею в межах навчання.
Під час уроку рекомендується дотримуватися таких принципів:
o Перед початком основної частини уроку повідомте про план його проведення, за яким порядком відбуватиметься заняття, що за чим йтиме, які результати очікується досягти.
o На початку заняття нагадайте теми, які вже вивчалися й на основі яких буде розглядатися нова інформація.
o Нагадайте про правила поведінки на уроці. Й обов’язково перепитайте, чи всі зрозуміли та запам’ятали ці правила. Важливо, аби гіперактивна дитина на цьому етапі вже була включена в процес та “чула” вчителя.
o Будьте прогнозованим/-ою. Дитині зі СДУГ важливо відчувати себе в безпеці та розуміти, які наслідки матиме її діяльність чи бездіяльність, коли й за що її можуть хвалити чи критикувати. Якщо на уроці трапляється несподівана реакція вчителя, дитина відчуває розгубленість та різке зниження зацікавлення й уваги.
o Тримати увагу такої дитини можна частими запитаннями та короткими завданнями, спрямованими на корекцію її поведінки в моменті (“це зрозуміло?”, “як ми це можемо зробити?”).
o До початку уроку зазначте, які саме матеріали та предмети будуть потрібні та зверніть увагу учнів, щоб усі (в тому числі й дитина з ООП) ретельно підготувалися (“підручник, зошит, ручка, олівець – підніміть руку, у кого вже все лежить на парті”, “подивись, чого в тебе не вистачає”).
o Зверніть увагу дитини на те, як вона може отримати допомогу вчителя чи асистента педагога (підняти руку, картку, кивнути головою, зробити щось дозволене під час уроку, щоби не відволікати решту класу).
o Тримати увагу дитини також можна, ставлячи послідовні запитання з обговорюваної теми та додатково акцентуючи на ключових моментах.
o Оскільки гіперактивній дитині складно зосереджуватися на завданнях, можна розбивати їх на менші частини, це допоможе рідше відволікатися, оскільки результат від виконання кожної буде швидшим і мотивуватиме до наступних дій.
o Введіть для всього класу систему зрозумілих умовних знаків. Наприклад, вмикати та вимикати світло, якщо під час заняття стає надто шумно, або хлопати в долоні тощо.
o Дитині з гіперактивним розладом також рекомендується активно працювати із зошитом – підкреслювати, використовувати ручки та олівці різних кольорів. Це додатково впливає на формування навичок концентрації уваги – дитина починає розуміти структуру та взаємозв’язки тем і занять.
Для дитини з гіперактивністю має бути розроблена система спеціальних заохочень та, за необхідності, покарань. За бажану поведінку можн